Бакота — українська Атлантида: історія затопленого села

Є в Україні місця, де час зупинився — а точніше, пішов під воду. Бакота — одне з таких. Це затоплене село в Кам’янець-Подільському районі Хмельницької області, давніше місто, столиця Пониззя княжих часів. Сьогодні там, де колись шуміли вулиці, співали діти і цвіли сади, — тиха блакитна затока. Туристи приїжджають сюди з усієї України, щоб торкнутися до чогось невловного: пам’яті про місце, якого вже немає на карті, але яке досі живе в серцях людей.

Бакота в давнину: від стародавнього міста до квітучого села

Столиця Пониззя: XII–XIV століття

Бакоту вперше згадують у літописах під 1240 роком як найбільший адміністративний центр Дністровського Пониззя. У XII столітті Бакота займала площу близько 10 гектарів з кількістю населення близько 2,5 тисяч чоловік. Для тих часів — справжнє велике місто. Тут розміщувався замок, розвивалася торгівля, процвітав печерний монастир. Назва «Бакота» в перекладі з давньоруської означає «бажане, прекрасне місце» — і ця назва повністю відповідала дійсності: долина Дністра була надзвичайно родючою, клімат — м’яким, природа — приголомшливою.

У 1255 році містом заволоділи монголи. Монахи й жителі сховалися від них у лабіринті монастирських печер. Загарбники, не досягнувши успіху в переговорах, засипали вихід величезними каменями, заживо поховавши населення у його притулку. У 1258 році монголами зруйнований Бакотський замок. Та місто щоразу відроджувалося — після татар, після литовців, після польсько-литовських воєн.

Повстання і занепад: XV–XIX століття

У 1431 році територія навколо Бакоти визнається нейтральною прикордонною зоною між Польщею та Литвою, що призводить до повстання жителів, які вигнали місцевих феодалів і проголосили незалежність. Але за кілька років польські війська жорстоко придушили повстання, зруйнували замок, а місто назавжди втратило своє значення як важливий адміністративний центр. Відтоді Бакота залишалася звичайним — але живим, теплим, працелюбним — подільським селом. Сади, виноградники, рибальство, ремесла. Кілька поколінь народжувалися тут, жили і вмирали на одній землі.

Радянський вирок: як зникла Бакота

Перші тривожні чутки

Перші чутки про те, що на Дністрі можуть зробити ГЕС і село, ймовірно, піде під воду, з’явилися наприкінці 1950-х років. Найтривожніша новина пролунала в 1973 році — інформація про майбутнє затоплення села для побудови Новодністровської ГЕС. Жителям дали вісім років для того, щоб покинути маленьку батьківщину та почати життя заново.

Вирубані сади і зруйновані хати

Рішення будувати ГЕС на Дністрі прийняли в 1960-х роках. До середини 1980-х водосховище затопило 63 села, частково або повністю. Людей переселили в нові селища, або вони самі виїхали, хто куди міг. Умови переселення були нелюдськими. Люди власноруч руйнували хати, вирубували сади й за власні кошти шукали новий дім, без будь-яких компенсацій. Господарства руйнували люди, дерева й кущі в долині вирубували спеціальні бригади. Потім усе це спалювалось. Коли ландшафт став нагадувати пустище, сюди заїхали екскаватори, які зрівняли все із землею.

27 жовтня 1981 року: кінець Бакоти

27 жовтня 1981 року село Бакоту зняли з обліку як неіснуюче. 24 жовтня 1981 року почалося затоплення території, і це тривало до липня 1987, коли водосховище досягло сучасного рівня. Під водою зникла не одна Бакота, а цілих кілька десятків населених пунктів уздовж Дністра. 16 тисяч гектарів родючих земель, 100 гектарів лісу, безліч виноградників та садів і 28 зниклих сіл — усе поглинули хвилі Дністра.

Очевидці згадують, як люди йшли з Бакоти разом — з дітьми, плачучи. Коли дійшли до центру, зібралися в коло, стали на коліна і мовчки розійшлися. Той, хто це бачив, каже: не можна було дивитися без сліз. Бакотяни будували нові хати в сусідніх селах Колодіївка, Гораївка або переселялися до квартир у Старій Ушиці. Радянська влада жодної допомоги в переселенні не надавала.

Що залишилось від Бакоти сьогодні

Бакотська затока — краса на місці трагедії

Там, де колись було село, сьогодні розкинулась одна з наймальовничіших водних локацій України — Бакотська затока. Скелі Подільських Товтр відбиваються у воді, над затокою підноситься Біла гора з руїнами монастиря, а мікроклімат тут настільки м’який, що місцеві жартома називають Бакоту «кишеньковим Кримом». Бакота — найкраще природне місце України у номінації «7 природних чудес».

Справжня Бакота — під водою

Справжня Бакота — десь там, дуже-дуже глибоко під водою й 30 метрами намулу. У підводному вирії вона не єдина: 21 село на Хмельниччині та 10 сіл у Чернівецькій області складають їй компанію вже понад 40 років, відколи збудовано Новодністровську ГЕС. Щоліта сюди приїжджають тисячі туристів — у тому числі нащадки бакотян, які хочуть постояти над водою і уявити, де колись стояла хата прадіда.

Живі свідки: екскурсії від бакотян

Ще живий унікальний людський скарб Бакоти — її мешканці, яких виселили у 1970–80-х роках. Екскурсію тут проводить один із місцевих мешканців, який виїхав напередодні зведення ГЕС. Він розповідає про те, що сьогодні вже стало історією. Послухати живого свідка — одне з найсильніших вражень, які можна отримати на Бакоті.

Бакота сьогодні: місце сили і пам’яті

Сьогодні це місце називають українською Атлантидою, і щорічно сюди приїжджають тисячі туристів та паломників з усієї України. Бакота стала символом незламності: скільки б разів її не намагалися знищити — татари, польські кати, радянська влада, — вона повертається. Тепер — у вигляді затоки, монастиря, джерел і людської пам’яті, яка передається від покоління до покоління.

Приїхати на Бакоту — значить не просто відпочити на природі. Це мандрівка крізь тисячу років історії, яка досі живе тут — у кожному камені Білої гори, у кожній краплі цілющого джерела, у відображенні скель у воді.

Запрошуємо зупинитись у будиночках Saga Bakota

Щоб по-справжньому відчути душу цього місця, залишайтеся тут на кілька днів. Рекреаційний комплекс Saga Bakota пропонує затишні будиночки просто на березі Дністровської затоки — там, де вода зберігає пам’ять про затоплене село. Зустрічайте світанки над водою, гуляйте стежками Подільських Товтр, слухайте тишу, яка говорить більше за слова. Забронюйте будиночок завчасно — і Бакота відкриється вам у всій своїй красі та глибині.

Бакоту називають українською Атлантидою через її трагічну долю: стародавнє село з тисячолітньою історією було повністю затоплене у 1981 році під час будівництва Новодністровської ГЕС. Разом із Бакотою під воду пішли десятки інших сіл Хмельниччини та Чернівецької області, 16 тисяч гектарів родючих земель, виноградники, сади та унікальні пам’ятки. Як і легендарна Атлантида, Бакота зникла — але не зникла з пам’яті людей.
Затоплення Бакоти розпочалося 24 жовтня 1981 року і тривало до 1987 року, коли Дністровське водосховище досягло сучасного рівня. Причина — будівництво Новодністровської ГЕС за рішенням радянської влади. Жителям повідомили про майбутнє затоплення ще в 1973 році і дали вісім років на те, щоб залишити рідні домівки. Людей переселяли без жодних компенсацій: вони самі руйнували власні хати і власним коштом облаштовувалися на нових місцях.
Будівництво Новодністровської ГЕС та утворення Дністровського водосховища призвело до затоплення понад 60 населених пунктів уздовж Дністра — 21 село на Хмельниччині та 10 сіл у Чернівецькій області повністю або частково опинились під водою. Разом із ними зникло 16 тисяч гектарів родючих земель, 100 гектарів лісу та безліч садів і виноградників.
Більшість дослідників схиляється до версії, що назва «Бакота» походить з давньоруської мови і означає «бажане, прекрасне місце» — від кореня «кот» або «хот», що означає «бажаний». Є й інша версія, яка виводить назву з румунської: «бокота» — кусень хліба. Перша трактовка, втім, виглядає переконливіше: долина Дністра в цьому місці справді вражала своєю красою і родючістю, що й могло дати їй таку назву.
5 / 5 ( Відгуків: 2 )